1/12/2015

Поживанов: Місцеві вибори: коли чекати змін?

Останні парламентські вибори відбулися, як всі ми пам’ятаємо, 26 жовтня. Тобто 2,5 місяці тому назад. За цей період часу Верховна Рада засідала аж вісім разів: 27 листопада, а також 2,4, 11, 12, 23, 25 та 28 грудня. Деякі з цих днів були неповними – депутати працювали до обіду, тобто лише по 4 години у пленарному режимі.
Також не було жодного повноцінного робочого тижня – середа у новообраних депутатів стала чомусь днем, вільним від зали засідань. Наразі тривають новорічно-різдвяні канікули, які традиційно називають «роботою із виборцями» та «роботою в комітетах і фракціях». Відтак нардепи зберуться у січні на 4 дні – з 13-го по 16-те січня. І далі знову канікули – аж до початку ІІ сесії.

Багато це чи мало – вісім робочих днів? Для країни, котра так гостро потребує змін – це нульовий коефіцієнт корисної дії. Власне кажучи, одна двадцята строку, відпущеного цій Раді, вже промайнула. За цей час крізь парламент вдалося провести дуже сумнівної якості бюджет та пакет антикорупційних законів. Планів громаддя, яке анонсував у травні щойно обраний президент (а у жовтні – новообрана Рада), так і лишається красиво розписаною передвиборчою програмою, на яку вчергове «повівся» електорат.
Ані медичної реформи, ані судової, ані реорганізації СБУ, ані суттєвого переформатування армії, ані скасування депутатської недоторканності, ані просування до НАТО – нічого цього в країні не відбувається. Більшість задумів відкладена якщо не в «довгий ящик», то на пост-вакаційний час. Виборець чекає, доки депутати нагуляють канікулярний жирок та середземноморську засмагу.
А тим часом не розв’язаним лишається і питання формату, в якому мають пройти цьогоріч місцеві вибори. Вони, згідно із Конституцією, призначені на жовтень. Звісно, депутатський корпус може спробувати «переграти» дату виборів – в парламенті, де трибуну блокують представники більшості, немає нічого неможливого.
Власне, про перенесення дати місцевих виборів чути вже доводилось. Однак спочатку на увазі малося їх наближення, а не віддалення. Наприкінці жовтня минулого року йшлося про ймовірність проведення виборів вже у березні 2015-го. Для чого був потрібен такий поспіх – зрозуміло не цілком. Адже навіть якби перезавантаження місцевої влади дійсно сталося цієї весни, такі вибори все одно були б визнані позачерговими, а чергові припали б на жовтень 2015-го.
Обирати владу на півроку є абсолютною дурістю і недозволеною розкішшю в країні, яка потерпає від хронічних економічних негараздів. Втім, ніхто з можновладців серйозно і не думав про місцеві вибори у березні-2015. Актуальна в соціумі теза про переформатування місцевого самоврядування дозволила акумулювати більшу кількість виборців довкола тих політичних сил, котрі балотувались до парламенту. Виконувати ж обіцяне ніхто насправді не збирався.
Тепер парламент розглядає можливість проведення місцевих виборів у жовтні 2015 року, але все залежитиме від того, як скоро Верховна Рада впорається з ухваленням змін до Конституції. Згідно з прогнозами, це станеться не раніше 1 липня поточного року. Та якщо парламент і надалі працюватиме такими темпами, як зараз, то чергове перелицьовування Конституції затягнеться на невизначений час.
А тим часом в суспільстві наростає незадоволення. Причому усіма гілками влади одночасно. І президентською, і парламентською. Відтак не виключено, що обрана на п’ять років Верховна Рада до 2019 року не «доживе», тож вибори (і не лише місцеві) відбудуться значно раніше. Але на базі якого закону?
Свого часу депутати (мова про Раду попереднього скликання) так і не змогли ухвалити двотурові вибори у великих містах. На кону була шляхетна мета – запобігти ситуації, коли міським головою стає кандидат, що набрав максимум 10-12% голосів виборців. Було бажання запровадити відповідні зміни, але, як кажуть у таких випадках, забракло політичної волі. Так само її забракло і напередодні парламентських виборів, коли Раді не вдалося позбутися мажоритарки.
«Оптимальний закон – це пропорційна система з відкритими списками, – говорив тоді президент Порошенко. – Якщо не домовляться про пропорційну систему з відкритими списками, то хай ідуть на вибори на пропорційній основі. Якщо не зможуть прийняти закон про пропорційну систему, хай ідуть на вибори по діючому закону. Але вибори відбудуться в будь якому випадку», – додавав він. Домовитися не вдалося, тож все відбулося згідно із «діючим законом».
Нині, коли йдеться про місцеві вибори, депутати майже слово в слово повторюють сказане Порошенком. Вони кажуть прямо: встигнемо внести зміни у законодавство – місцеві вибори відбудуться за новою схемою, не встигнемо – тоді за старою. Моє власне передчуття мені підказує, що парламентарі поточного скликання зроблять все можливо, щоб «не встигнути». Хотілось би, звичайно, помилятися, адже всі принади чинної виборчої системи ми вже відчули на власній шкурі.
Так, виборча реформа напряму пов’язана зі змінами до Конституції. А редагування її – процес доволі тривалий, однак нічого нездійсненного у цьому завданні нема. Тим паче, як показує досвід, при бажанні Рада легко набирає понад 300 голосів навіть у тих питаннях, які не потребують конституційної більшості.
Зрозуміло й те, що зараз політиків відволікають від місцевих виборів інші, не менш нагальні справи. «Перешкодою першою є війна, – говорить польський економіст і політик, колишній мер Варшави Марцін Свєнціцький. – Нинішній парламент ухвалив лише один закон «Про співробітництво територіальних громад». Інші закони не були прийняті», – констатує він.
Свєнціцький приїхав до Києва консультувати український уряд з питань місцевого самоврядування. Ще одним серйозним упущенням він вважає те, що в Україні досі не відбулося громадське обговорення проекту нової Конституції. (Його, власне, ніхто ще й в очі не бачив).
Та є ще один чинник, який навряд чи збагнув би пан Марціон. Справа не тільки у війні та пов’язаних з нею клопотах. Повернення до пропорційної виборчої системи може зіграти проти тих політичних сил, які зараз представлені у парламенті і які воліли б законсервувати свій успіх, не ризикуючи отриманими відсотками на місцевих виборах. Вони прагнутимуть як мінімум «притримати» ухвалення нової Конституції, а також змін до виборчого законодавства. Що стосується якості майбутніх виборів, то це питання, схоже, мало кого хвилює. В усякому разі – не народних депутатів України.